МАНІФЕСТ ПРАВОСЛАВНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

МАНІФЕСТ ПРАВОСЛАВНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

1. Декілька спільнот ведуть боротьбу за лідерство в сучасному глобалізованому світі. У цій боротьбі визначається: хто підкорить собі бюрократичний інтернаціонал, хто буде визискувати транснаціональну економіку, хто буде визначати термінологію загальносвітового культурного процесу?

2. Визначаються форми і способи цього лідерства проте очевидно, що будь-яка майбутня форма панування буде чистим екзистенціальним насильством, бо цивілізації вже не потрібні лідери, не потрібні ініціативні рушії прогресу. Суспільство, економіка, управлінські форми, наука, цивілізація в цілому саморозвиваються. Виникли і діють механізми прогресу, відчужені від волі тих чи інших осіб чи спільнот.

3. Піднестися над відчуженими суспільними формами, над механізмами саморозвитку нині намагається керівна верства американської нації з одного боку, ісламісти з іншого. Американська бюрократія перебуває в складних стосунках з бюрократичним інтернаціоналом та з транснаціональними економічними структурами. США безумовно є локомотивом глобалізації, проте цей локомотив часом дозволяє собі не рахуватися з напрямком реєк, що дає тривожні сигнали глобальній залізниці.

Ісламісти саме зараз здійснюють перехід від опору цивілізації до проекту опанування цивілізацією. Можливо, ближчим часом в боротьбу за роль майбутньої світової аристократії вступить китайська еліта, хоча навряд чи.

4. У світі, який стрімко глобалізується, є православна провінція. Вона занехаяна, проте саме православ’я зберігає в собі можливість спасіння. Має виникнути православна спільнота, яка вступить у боротьбу за глобальне лідерство в окресленому вище сенсі. Отож мова йде про принципи і методи політичного православ’я.

5. Безумовно, православна провінція Русь – є втіленням візантійського архетипу. За влучним зауваженням науковця, візантійська політична система – це абсолютна влада, обмежена революцією. Застиглість управлінських і суспільних форм врівноважена крайнім індивідуалізмом, вертикальною рухомістю членів соціуму і політичною нестабільністю. Це архетипічне протиріччя, яке розривало одне місто – Царгород, для Русі розпадається на два "географічні полюси". Діалектика іронічна: великоруська екзистенція – вузька, а малоруська – широка. Росія тяжіє до централізації, бюрократизації, репресивного церемоніалу, тотальної казенщини, обмеженої побутовим безладом. Казарма, але з брудними онучами під койками. Централізований бардак.

Україна – куркульський заколот. Анархія випраних онуч.

Казенщина і анархія перемішані на всьому православному просторі, проте Москва – полюс казенщини, Дніпро – полюс анархії. Росіянин та українець – брати і походять від спільного татарського батька, з однієї утроби візантійської матері. Проте реалізовують вони відмінні місії. Росіяни збирають каміння, українці розкидають. Нам поталанило: почалася доба розкидання. Останні п'ятсот років Росія перебувала в мейнстрімі і тому переважала нас. Наступні п'ятсот років будуть бунтом особистості проти суспільної машини, яка вже не потребує особистості. Тому Україна – актуальна. Наша продукція – свобода і містика – нині коштує дорожче ніж енергоносії.

Символічно, що росіяни виготовляли боєголовки, а українці – засоби доставки. Колись все обраховувалося в боєголовках. Нині важлива високоточна доставка, лише вона і дає сенс боєголовкам. Одне і друге неможливо виробляти на одному підприємстві, тому Україна і Росія – різні країни. Хоча ціль того, що їм вдавалося найкраще – одна: Вашингтон.

6. Росіяни все ще прагнуть конкурувати зі США в геополітиці яка стрімко виходить з моди, а Україна могла б позмагатися в психополітиці, яка буде модною завжди. І головне в психополітиці: духовність і духовитість, а не ресурси, тому кожен, хто більше вірить і менше боїться є конкурентноздатним.

Араби видобувають нафту, китайці виробляють текстиль, європейці музейні каталоги, але стимули для їхнього виробництва виробляють США. Вони експортують правила гри, впроваджують спокусливі способи життя, тому вони найсильніші і найбагатші. Хоча і їхню роль дедалі більше перебирає на себе бюрократичний інтернаціонал.

7. Найбільша кількість потенційних православних мешкає в Україні. Очевидно саме Україна стане котлом, де ми заваримо кашу. Вона стане першою звільненою зоною, і всі знамення свідчать що це священна земля призначення. Етимологічно назва Україна означає прикордоння. Психологічне прикордоння – найбільш продуктивний (хоча й небезпечний) стан, де робляться відкриття, де краєм ока ми на мить бачимо Істину. В географічному прикордонні визрівають зерна майбутніх імперій. Проте люди прикордоння – розбійники і контрабандисти. Іншим краще звідти поїхати. Дивним чином, ще не остаточно стерті історичні алюзії та химери історичної пам'яті відсилають нас до перманентної гайдамаччини. Наш історичний пантеон – контрсистемні персонажі – грабіжники і вбивці.

Первісне накопичення капіталу – початок будь-якої економіки. У нас первісне накопичення – це і є вся економіка. Більше п'ятнадцяти років – лише первісне накопичення. Відкинемо ілюзії: так буде завжди. Будуючи план кампанії щодо захоплення світових пасовиськ необхідно ґрунтуватися на тому, що в нас є, і відкинути все те, чого в нас нема.

8.Ті тенденції які потроху пробивають собі дорогу в усьому світі, вже давно панують в Україні.

Ми уже являємо собою дисперсне суспільство (до цього всі інші лише йдуть) без устійливої комунікації, без корпоративної та національної солідарності. У нас відсутня державна традиція, вкрай бідна історична пам'ять, знищена за визначенням Шпенглера ландшафтна складова національного буття. Тобто ніщо не перешкоджає створенню нової орди. Ідеальна ситуація чистого паперу на якому можна писати будь-які ієрогліфи.

Проте, перш ніж наше теля заходиться їсти їхнього вовка, має бути вирішене питання самовиживання. Чи можливий взагалі ефективний опір досконалим механізмам знищення або розчинення актуалізованих спільнот, які заважають світовій уніфікації управлінських механізмів та соціальних форм?

Носіями досвіду такого опору є окрім ісламістів, європейські антиглобалісти, ізраїльські праві та пострадянські корупціонери. Необхідно зауважити, що в більшості цей досвід є негативним.

9.Будь-якій національній ідентичності, релігійній спільноті, будь-якій актуалізований духовності загрожує не чорна, а світла сторона цивілізації. Найкраще – найнебезпечніше. Високоефективна транснаціональна економіка знищує національного виробника, підриває економічний суверенітет. Вільні демократичні вибори є ефективним знаряддям перетворення національних урядів на філіали бюрократичного інтернаціоналу. Віротерпимість призводить до віробайдужості. Переїдання розбещує швидше, ніж голод.

Ми змушені протистояти ефективним, гуманним, раціональним, корисним, спокусливим речам перш ніж опанувати їх.

Є універсальний метод подолання – віра. Бог глобальніший за будь-який глобалізм, та Він – не відчужений. Релігії будуть творити ХХІ століття попри технології. Причастя – ліки від страху. Жодна виборча демократія не складе конкуренції Царству Божому. Наші претензії нескінченно випереджають ваші пропозиції. Ви нам добробут, а ми мріємо рай.

10. У помаранчевій революції було дещо добре – нація прокинулась. Нам краще діяти в бурхливому морі, аніж в болоті. Було дещо погане – це було повалення уряду в інтересах „світового уряду”. Нам не підходить будь-який уряд: якщо він буде свинячити, то він не потрібен. Проте чим ефективніше він працюватиме, тим швидше владу над нами забиратимуть брюссельські чиновники і американські полковники. Тим швидше ми втратимо надії на власну історичну долю.

Навіть в найкращому неможливому випадку, в разі найбільш успішної роботи української влади, та самовідданої праці всіх трудящих, найближчі п'ятдесят років ми приречені конкурувати за місце під економічним сонцем з Польщею та Румунією.

Тоді чи варто взагалі працювати?

Якщо натомість ми трактуватимемо Україну як слов'янську Чечню, у нас з'являються перспективи в плані дискурсу і парадигми. Звільнена зона. Земля вільна від диктату бюрократичного інтернаціоналу. Тут ми вбиваємо кожного, хто претендує бути над нами начальником. Безумовно тут буде некомфортно слабким. Проте має бути хоч одне місце в світі, де комфортно сильним.

Щоб зварився новий куліш, треба щоб вода в котлі закипіла. Тепленька водичка безпечна, але не продуктивна.

11. Неможливо протидіяти глобалізації. Безсенсово ставати на шляху прогресу. Мова йде про змагання за першість у глобалізованому світі, про особливі привілеї. Бо наші претензії багатократно перевищують їхні пропозиції. Вони нам про перспективи вступу до Євросоюзу, а ми вимагаємо безвізового режиму вже зараз. Ви, американці, тепер нам довіряєте? Значить настав час відновлювати наш ядерний потенціал і ракетні війська стратегічного призначення. Ви нам ВТО, а ми за утворення в Україні тотального оффшору під захистом наших ракет. І чому це православний хрест все ще не височить над нью-йоркською фондовою біржею?

12. Опозиція, яка сьогодні формується в Україні, не матиме жодного сенсу, якщо не стане повстанням проти бюрократичного інтернаціоналу. Ми проти уряду не тому, що він поганий, а тому, що він є лише філіалом „світового уряду”. Ми проти „світового уряду” тому, що не ми його очолюємо. Сьогодні опозиція, а завтра Україна має пробувати грати проти правил. Сьогодні ми змушені в тій чи іншій мірі рахуватися із загальними правилами, чужими настановами і церемоніалами. Брати участь у виборах, наприклад, реєструватися у Мін’юсті, ходити за повістками. Проте на жодну хвилину ми не повинні забувати, що це лише правила тюремного розпорядку, що ми – ув’язнені, що прийде час і стіни тюрми будуть підірвані.

Нам пропонують гру – в межах демократичних правил змагатися за право представляти на нашій території інтереси бюрократичного інтернаціоналу. В цю гру гралися минулі влади і минулі опозиції. Проте ми повинні змагатися не за приз, а за місце судді.

13. Ну добре, а що ж робити конкретно мені тут і зараз? – питає допитливий читач, телеглядач, радіослухач.

По-перше визначитися з власною суб'єктністю. В якості кого я ставлю питання? Яка моя масть? Якщо я роботяга і хочу гідної зарплатні, соціальної справедливості і простого сімейного щастя, то треба нафіг лінять з Прикордоння туди, де все це вже є, в Португалію. Якщо я барига і шукаю в цих псевдофілософських текстах сенсу буття, бо мене нашугали партнери, то негайно припинити пити, нюхати і починати мутити знову. Не думати! Успішна людина не думає, вона реагує.

Зацикленість на політичних темах – ознака потенційного неудачника. І взагалі, це вже не модно.

Проте якщо я трактую себе як революціонера і поета-романтика, який лише тимчасово працює в піцерії, то треба кинути все і зосередитись на профільній діяльності: на революції і поезії.

Для початку сколотити невеличку бригадку, або приєднатися до існуючої. Бригадка повинна будуватися навколо літургії на кількох простих поняттях, які відчуженим суспільним формам протиставляють принцип особистої вірності. Згідно з якими авторитет вище бюрократії, справедливість вища за кримінальний кодекс, солідарність вища за конституцію. Спосіб життя важливіший за напрямок руху. Принципи важливіші за цілі. Бригадка повинна займатися позаекономічним визиском середовища і загальнополітичними контрсистемними акціями в стилі кримськотатарського меджлісу. Ймовірно, незабаром ви потрапите до в'язниці або на цвинтар. І це чудово. Бо так ви станете одним з перших героїв нової історичної доби. Кілька таких бригадок утворюють спільноту з великими можливостями в нашому рихлому суспільстві. У вільний час було б непогано пропагувати і роз’яснювати необхідність гри проти правил: це, зокрема, пропаганда ядерного відродження, пропаганда заперечення дискримінаційних обмежень в економіці (“Даєш піратські компакт-диски!”), роз’яснення шахрайської суті демократичних механізмів.

Також доцільна пропаганда Православ’я в якості прапора боротьби. Поширення братств. Нажаль, у наш дивовижний час церква перебуває в глибокій кризі. Церковна бюрократія не краща за світську. Проте це не перша криза. Церква неодноразово чудесним чином відроджувалася з майже небуття. „Наш Бог вміє виходити з могили”

Дмитро Корчинський

Проблемы безопасности

 

Дмитрий Зеркалов

Тигипко: «Власть – это не владение заводами, морями, пароходами, а эффективное управление чужой «государственной» собственностью в свою пользу под крышей Президента.»